Чернівецька спеціальна школа №2 - Якщо у дитини порушений слух

Комунальний заклад "Чернівецька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2"

Середа, 22.02.2017, 08:08

| RSS
Головна | Якщо у дитини порушений слух
Меню сайту

Авторизація

Офіційні сайти

Прогноз погоди

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Менеджмент сайту

Ніна Скубак,

адміністратор, ньюсмейкер

Олександр Скубак,

адміністратор, продюсер

e-mail:

cv.special.school.2@gmail.com



Якщо у дитини порушення слуху

 

Якщо у дитини вади слуху, дуже важливо, щоб батьки зрозуміли: не можна відкладати її виховання і навчання «на потім», коли дитина, мовляв, підросте, або перекладати його тільки на дошкільний заклад (школу). Сім’я відіграє надзвичайно велику роль в оптимальному розвитку цих дітей.

Для дітей з вадами слуху в нашій країні існують спе­ціальні дошкільні заклади. Сурдопедагоги і вихователі цих дитячих садочків допомагають малюкам опанувати мовлення, набути знань про навколишній світ, навчають їх читати, писати, лічити.

Проте робота ця пов'язана з великими труднощами, зумовленими, зокрема, і тим, що діти, які вступають до спеціального дошкільного закладу, дуже різні за здіб­ностями і ступенем готовності до співпраці з педагогом на індивідуальних та групових заняттях. От чому дуже важливою є тісна співпраця батьків вихованців із сурдо­педагогами та вихователями.

На жаль, батьки часто вважають, що їхніх дітей з вада­ми слуху всього повинні навчити у спеціальному дош­кільному закладі. А свою місію вбачають тільки у тому, щоб забезпечити сина чи доньку їжею та одягом. У кра­щому разі мама й тато приділяють певну увагу фізично­му розвиткові малюка і вже зовсім мало — розвитку ро­зумових здібностей, мовлення, моральному й естетич­ному вихованню. Це негативно позначається на розумо­вому розвитку дітей, прирікає їх на обмежене спілку­вання з людьми, що їх оточують, — дорослими та одно­літками.

Наведемо приклад: до Центральної психолого-медико-педагогічної консультації звернулися батьки Олі Т., занепокоєні тим, що їхня донька, вже майже рік відвідує спеціальний дитячий садочок, але помітних зрушень у розвитку її мовлення не відбулося. Вона спілкується тільки за допомогою міміки та жестів, яких навчилася у товари­шів своєї групи. Під час бесіди з'ясувалося, що Олині батьки дуже рідко співпрацюють із сурдопедагогами та вихователями дитячого садка, не цікавляться програмою, за якою навчається дівчинка, не виконують завдань, що їх педагоги пропонують виконати у вихідні дні разом з дитиною. Саме у цьому і полягала причина слабкого роз­витку мовлення дитини.

Дуже важливо, щоб батьки зрозуміли: не можна від­кладати на невизначений час, коли дитина, мовляв, під­росте, або перекладати тільки на дошкільний заклад ви­ховання і навчання малят з вадами слуху. Сім'я у вихо­ванні цих дітей відіграє надзвичайно велику роль, ос­кільки формування елементарних понять, розвиток ро­зумових здібностей, набуття певних навичок та знань відбувається не тільки на спеціальних заняттях у дитя­чих садочках, а й безпосередньо у спілкуванні, в ро­дині.

Пропонуємо батькам деякі поради щодо організації навчання і виховання дітей з вадами слуху в сім'ї.

Діагностика слуху при сучасному обладнанні кабіне­тів отоларингологів дає змогу виявляти порушення слу­хової функції дитини в ранньому віці, завдяки чому мож­на здійснювати коригуюче навчання і виховання у най­більш сприятливий сензитивний період психічного роз­витку дитини.

То як же навчати і виховувати малюка у цьому віці? Які вправи і заняття з ними проводити?

У віці від року до трьох дитина з порушеннями слуху здебільшого неорганізована, не вміє гратися, контакту­вати з іншими людьми і дітьми. Тому першочергове зав­дання — навчити дитину наслідувати дії дорослого, усвідомлювати свої особисті дії, гратися з членами ро­дини, підкорятися вимогам батьків.

nullОскільки рухи малюків з вадами слуху слабко коор­диновані і незграбні, починати заняття варто з навчання дітей наслідувати рухи дорослих. Заняття краще прово­дити перед дзеркалом, щоб дитина бачила в ньому і себе, і дорослого. Тоді вона вчиться не тільки викону­вати фізичні впра­ви (піднімати руки вгору, розводити їх у сторони, нахи­ляти тулуб, тупоті­ти ніжками тощо), а й наслідувати дії, порівнювати рухи свого тіла з руха­ми дорослого. На кожному занятті, які бажано супро­воджувати ритміч­ною музикою, від­працьовуються два-три рухи, вво­дяться поступово нові рухи. Так ди­тину підводять до наслідування більш дрібних рухів рук та обличчя.

Для розвитку дрібної моторики корисно викорис­товувати вправи э ґудзиками. Ґудзики розсипають по підлозі і показують малюкові, як їх збирати та складати у коробку. Це завдання можна використовувати і навчаю­чи дитину виділяти різні ознаки предметів: колір, фор­му, розмір тощо. Наприклад, можна доручити маляті не тільки зібрати ґудзи­ки з підлоги, а й по­ділити їх на білі та червоні (білі поклас­ти в білу чашку, а червоні — в черво­ну). Для формування понять про розмір дитині пропонують скласти великі й ма­ленькі ґудзики відпо­відно у малі або великі чашки або коробки.

Корисно навчати малюка наслідувати дії дорос­лого в процесі гри з кубиками. Спочатку дитина вчить­ся складати з трьох-чотирьох кубиків різні споруди (баш­точку, будиночок, огорожу тощо), крок за кроком пов­торюючи дії дорослого. Поступово гру ускладнюють. Як­що на перших заняттях дитина і дорослий діяли одно­часно (дорослий поклав кубик, так само зробила дитина і т.д.), то надалі малюк спочатку спостерігає за діями мами чи тата і тільки після того, як вони завершать ро­боту, сам починає працювати з кубиками, орієнтуючись на зразок.

nullУ такій самій послідовності можна навчати малюка гра­тися з пірамідкою. Для формування просторової орієнтації і просторових уявлень дитини бажано навчи­ти її складати зображення предметів (квітку, мете­лика, чашку, яблуко тощо) з двох-трьох частин. Спо­чатку малюкові показують, як треба накладати частини зображення на зразок, а потім навчають поєднувати ці частини малюнка поряд із зразком. Такі ігри-заняття дуже корисні для формування уявлень про ціле та його час­тини, вміння порівнювати предмети, бачити подібність та відмінність, виправляти допущені помилки.

У цьому віці малюка навчають гратися іграшками: колисати ляльку, годувати її, супроводжуючи дії відпо­відними звуками («а-а-а», «ам-ам»), котити машину («бі-бі-бі») тощо.

Водночас варто ознайомлювати дітей з навколишнім світом: з предметами, які їх оточують у квартирі, навчати співвідносити ці предмети з відповідними зображення­ми на малюнках, ототожнювати зображення однакових предметів на малюнках у книжках та лото.

Коли дитина починає відвідувати дитячий садок, бать­кам варто вже з перших днів налагодити тісний зв'язок із сурдопедагогами і вихователями, оскільки тільки спіль­на робота сім'ї та педагогів може забезпечити ефектив­ний усебічний розвиток кожній дитині з вадами слуху.

Починається така спільна робота з того, що батьки підтримують удома той режим, який установлено в дитячому садку. Нехтування цим може призвести до таких негативних проявів у поведінці дитини, про які роз­повіла нам мати Катрусі П. У суботу та неділю, коли Кат­руся бувала вдома, вона часто дратувалася, капризува­ла, не хотіла самостійно вдягатися, їсти тощо. З'ясува­лося, що причина такої поведінки дівчинки — зміна роз­порядку дня, до якого звикла Катя в дитячому садку. Батьки пізно вкладали донечку спати увечері, не завж­ди забезпечували дитині денний відпочинок.

Дуже бажано, щоб вдома у малюка був власний ігровий куточок, в якому знаходяться його іграшки, фар­би, альбом для малювання тощо. Влаштовуючи такий куточок, батьки повинні пам'ятати, що справа не в кіль­кості іграшок, а в правильному їх доборі. Так, у Віті Г. вдома дуже багато різних іграшок, але хлопчик ними не грається, тільки розкидає по всій квартирі та постійно ламає. Коли мама чи тато заходять із сином до крамни­ці, він вимагає, щоб йому купували нові іграшки, і бать­ки, аби догодити дитині, виконують його забаганки. Вдо­ма ж хлопчик грається новою іграшкою годину-другу, а потім відкидає її геть і більше ніколи нею не цікавиться.

Що зробити, щоб інтерес до іграшки не зникав? Які іграшки варто купувати?

Щоб інтерес до іграшки не пропадав, а навпаки, зростав, малюка треба навчити виконувати з нею ба­гато різних дій, підказувати йому сюжети нових ігор. Отже, замість великої кількості різноманітних іграшок, до­сить придбати дві-три звичайні ляльки й різні речі, потріб­ні для ведення «лялькового господарства» (лялькові меб­лі, посуд тощо), дитячий «конструктор», кілька машинок різного кольору. У наш час не всі можуть придбати і ці речі, але варто показати дитині, як з коробок чи різнома­нітних будівельних матеріалів (кубиків, брусків тощо) по­будувати ліжко для ляльки, стільці тощо, а ляльковий одяг нехай пошиють мама чи бабуся. Усе це, звичайно, важли­во. Проте помилкою було б вважати, що за наявності зга­даних іграшок дитина сама навчиться самостійно гратися.

Психолог Г.Л. Вигодська присвятила спеціальне дослідження проблемі керівництва сюжетно-рольовими іг­рами дітей з вадами слуху. Вона вважає, що ці діти, біль­ше, ніж діти, які мають повноцінний слух, потребують керівництва ігровою діяльністю. Допомогти своїй дитині навчитися  гратися повинні самі батьки. Починати навчання треба з елементів творчої гри. Ось, наприклад, як навчи­ла свою доньку гратися лялькою мама Наталочки Б. Уве­чері, перш ніж класти донечку спати, мама разом з нею покладала ляльку. Вранці, коли мала вже була вдягнена й умита, мама пропонувала їй «розбудити» ляльку і підго­тувати її до «сніданку» (вмити та вдягнути). Потім Наталочка разом з ляль­кою йшли снідати. Поступово дівчин­ка навчилася від­творювати ігрові дії з лялькою. Так са­мо можна навчити дітей з вадами слу­ху «готувати їжу» для ляльок, «ліку­вати» їх тощо. null 

Щоб у дитини виникали ігрові задуми, її життя має бути насичене враженнями, які вона могла б відображати у грі. Для цього треба під час прогулянок та екскурсій постійно зосереджувати увагу маляти на всьому, що його оточує. Наприклад, показувати, що на вулиці є будинки — висо­кі й низькі, їздять машини, автобуси, ходять пішоходи. Удома можна разом з сином чи донькою побудувати з кубиків та брусків вулицю, де їздитимуть іграшкові ма­шини, а роль пішоходів виконуватимуть ляльки.

Окрім ігор, батьки дитини з вадами слуху мають при­діляти увагу і її заняттям. Може виникнути питання: чим відрізняється заняття від гри?

Відмінність полягає насамперед у тому, що в результаті заняття дитина повинна щось зробити, тобто має бути про­дукт діяльності: малюнок, вирізана з паперу фігурка тва­рини тощо. Повчальною з цього погляду може бути роз­повідь батька Сашка В. Улітку він водив сина до зоопарку. Після цього хлопчик захотів удома зробити іграшковий зоо­парк, але багатьох тварин, які йому дуже сподобалися, серед іграшок не виявилося. Тоді тато запропонував Саш­кові зробити ці іграшки власноруч. Отже, кілька вечорів хлопчик разом з батьком були захоплені новою і цікавою справою: малювали, вирізували з паперу та ліпили з пластиліну тварин для гри в зоо­парк. Весь цей час хлопчик постійно за­водив розмову про тварин, запитував, як вони називаються, що їдять тощо. Підготовка до цікавої і бажаної гри не тільки сприяла формуванню в дитини корисних навичок ці­nullлеспрямованої продуктивної діяльності, а й стимулювала її мовленнєву діяльність.

Розвиток мовлення дитини з порушенням слуху — най­важливіше завдання спеціального дошкільного закла­ду. Але без усебічної допомоги батьків у цій роботі ди­тині буде важко опанувати мовлення як засіб спілкуван­ня. Що ж повинні робити батьки дитини, яка погано чує, для розвитку її мовлення, з чого починати?

Починати треба з формування понять. З прак­тики та психологічних досліджень відомо, що на по­чатковому етапі оволодіння мовленням слово і для дитини, яка добре чує, є символом (знаком) одного певного предмета, з яким його пов'язують дорослі, навчаючи дитину. Діти з нормальним слухом швидко оволодівають багатозначністю мови в процесі спілку­вання і навчаються бачити єдність у різноманітності предметів, які називаються одним словом. Слово ж у розумінні дитини з порушенням слуху дуже дов­го ще буває однозначним і не розвивається в по­няття, а є етикеткою, назвою одного конкретного предмета.

Так, батьки Віти 3. розповідали, що дівчинка певний час не співвідносила назви предметів, які бачила в дитя­чому садку, з аналогічними предметами вдома, які були дещо іншої форми або розміру. Наприклад, в її розумін­ні слово стілець означало тільки маленький дитячий стільчик, а слово плаття стосувалося лише її блакитної сукенки, в яку вона була вдягнена, коли вперше почула це слово в дитячому садку.

В домашніх умовах, у побуті, на прогулянках, екскур­сіях у батьків виникає набагато більше, ніж в умовах ди­тячого садка, можливостей ознайомити своїх малят з пред­метами різної форми, розміру та кольору, назви яких во­ни вивчили на заняттях. Для цього треба, забираючи ди­тину ввечері додому, поцікавитися у педагогів, які нові слова вона вивчила в дитячому садочку цього дня.

Друга відповідальна ділянка роботи, яка не може бути успішною без активної участі батьків, — нав­чання дітей з вадами слуху мовного спілкування. Ад­же засвоєння такими дошкільнятами на заняттях слів, які означають назви предметів і дій, ще не приводить до активного мовлення, а тільки певною мірою забезпечує пасивне його розуміння. Активне ж користування мовою потребує постійного вправляння, яке дуже важко орга­нізувати в колективі дітей з порушенням слуху і яке батьки можуть організувати в домашніх умовах. Але для цього треба постійно цікавитись успіхами малюка, знати зміст і обсяг слів і речень, які він засвоїв на заняттях у дитячо­му садку. А потім удома весь цей матеріал постійно пов­торювати, закріплювати на спеціальних заняттях та ви­користовувати в спілкуванні з дитиною. Щоб забезпе­чити широке мовне спілкування дитини, варто залучати до цього не тільки всіх членів родини, а й сусідів, пов­сякчас викликати в дитини потребу висловитися.

На початку роботи головна мета — привчити дошкіль­нят вживати відомі їм слова та речення для висловлення своїх бажань. Наприклад, вживати такі речення, як: «Дай ляльку», «Я хочу пити», «Ходімо гуляти» тощо. Якщо ди­тина знає ці речення, але для задоволення своїх потреб використовує жести або міміку, батьки повинні виразом обличчя показати, що не розуміють її, або запропонувати повторити своє прохання за ними і тільки в тому разі, якщо вона це зробить, задовольнити прохання малюка.

На жаль, бувають випадки, коли люблячі батьки намагаються виконувати всі бажання і забаганки ді­тей. Це може зашкодити вихованню та розвитку ди­тини. Виходить, що малюкові зовсім не треба стара­тися словесно виражати своє прохання, адже для задоволення їх   батьками досить міміки та жестів.

Для ефективного розвитку мовлення дитини із слаб­ким слухом батьки повинні в побуті, на прогулянках, у спіль­них іграх створювати такі ситуації, щоб у дітей виникала потреба виражати свої прагнення та бажання словом.

Як відомо, саме в дошкільному віці у дітей з нор­мальним слухом з'являються численні запитання про нав­колишні предмети і явища. У малят з порушенням слуху це відбувається значно пізніше. На заняттях у дитячому садочку педагоги приділяють багато уваги роботі над за­питаннями. Дітей учать розуміти запитання і адекватно на них відповідати. Але практика показує, що процес засвоєння знань та їх застосування в активному мовлен­ні у дітей, які погано чують, триває надто довго, що по­яснюється зниженням їх пізнавальної активності.

Для дитини з вадами слуху довкола більше невідо­мого, ніж для її здорових однолітків, які за допомогою слуху і мовлення більше дізнаються про предмети і яви­ща навколишнього світу. Малюк з недоліками слуху не вміє побачити невідоме, тому в нього не виникає ніяких запитань, навіть тоді, коли він володіє потріб­ними мовними засобами.

Ось чому батьки мають постійно звертати увагу дітей на явища і предмети, ставити запитання, емоційно під­креслювати свою зацікавленість і таким чином стимулю­вати інтерес малюків до навколишнього світу, прагнен­ня запитувати про побачене.

Тісний контакт з педагогами дитячого садка допомо­же батькам підготувати своїх малюків до успішного нав­чання в школі.

 

Людмила Борщевська,

кандидат психологічних наук,

інститут дефектології АПН України

 

Малюнки Лариси Горошко



Наш відео-блок
 

Copyright Aleck Skubak's Crew © 2017